Kfrtinki-Plakaty-pro-vojny-v-Ukraine-07-07-14-4Солдатам доводиться воювати не лише на лінії вогню, але й поза нею, відстоюючи свої законні права, а іноді – і права на своїх рідних кровинок. Хочеться розповісти про історію одного «непокірного» бійця, яка має стати повчальною для багатьох з нас.

Він, боєць ЗСУ, який майже рік оберігає та захищає наш мир та спокій, одного разу звернувся за допомогою до ГО «Нетішинська Самооборона» з проханням про маскувальний снайперський костюм, з того моменту волонтери взяли його під опіку. А ще він – ТАТО від Бога. Таких, як він, одиниці. Історія батька-одинака, у якого на руках двоє малолітніх діток, а якщо точніше – крихіток: донька, якій 1 рік 8 місяців, та синочок, якому два з половиною місяці…

З болем у душі та тугою на серці від’їжджає Анатолій від стін «будинку малютки», що у Хмельницькому. Їде захищати мир та  спокій своїх крихіток.

Коли  призвала  Батьківщина захищати її кордони від агресора, старшій донечці був 1 рочок, дружина вагітна синочком, та він, один годувальник у сім’ї, не став переховуватися – зібрався і пішов. Служба припала у 128 окремій гірсько-піхотній бригаді. Не раз він дивився в очі смерті, але вона залишила його живим як єдину надію, віру та підтримку для його діточок.

Одного разу телефонний дзвінок перевернув його життя. То телефонували із полового будинку зі страшним запитанням: «Чи будете ви забирати сина, так як ваша дружина написала відмову!?». То були не просто слова, а наче вибух чи постріл снайпера, який влучив прямісінько в серце, в серце, яке вірило в чисте і вірне кохання, і в лічені секунди все… і нічого. Він поважає свого командира, побратимів, любить свою країну і справедливість. А найбільше він любить свою доньку та сина, вони у нього маленькі герої, бо терпляче чекають на повернення татка-героя.

Промайнув час, який провів у лікарні, та потрібно повертатися на Схід боронити свою

землю. А хто ж подбає про двох пташенят, які так пильно дивляться у вічі для татка і не розуміють, чому все саме так. Вирішив, що службу має закінчити і ніяк не інакше – діточок передав під опіку для держави, а сам взяв у руки зброю, щоб його діточки спали спокійно.  Адже вважає, що вся Україна повинна стати у жорстку позицію, горою за свою землю, якщо ми дійсно нація.

Про яку війну може бути мова, коли сам піднімаєш на ноги двох діток?! Посміхнувся та сказав: «І діток підніму, і Батьківщину не залишу!

Я для них дам усе: ніжність, турботу, тепло, любов, але, на жаль, жоден батько не дасть того, що може дати тільки рідна мама – материнську любов.

Але така, яка народила, не має носити горде звання матері, бо його потрібно ще заслужити, викохавши, виховавши та виростивши своїх кровинок».

Переживши трагедію розлуки, сьогодні його донька виглядає дорослішою за своїх однолітків, а думки її зовсім не 2-річної дитини, а малий ще нічого не розуміє – він тільки відчуває, коли тато поруч!

Коли їх вивели на ротацію в частину, командир відпустив Анатолія у короткострокову відпустку. Відразу вирішив – весь час присвятить діткам. Пробув 5 днів у стінах «будинку малютки» і зрозумів, що вже не зможе без посмішок свої діточок. Ще зовсім трішки, через місяць-два демобілізація, та й повернеться, і буде жити заради дітей, які без війни втратили матір, а правильніше – то вона їх втратила. І хоч ці дітки не відчули вдосталь маминого тепла, ніжності та любові, наш герой обіцяє, що все виправить.

Неабиякою проблемою батьків-одинаків є питання працевлаштування. Він ще на Сході, а вже сьогодні думає, де працювати, щоб дати все необхідне  своїм малюкам.

 

Розмову мала волонтер ГО Нетішинська Самооборона Інна Судак