яяя7Хворого солдата та його згорьовану матір Влада водить по колу

В АТО, свідомо йдучи під кулі, молодий юнак, нетішинець Андрій Панасюк захищав від путінського нашестя свою матір, свою родину, кожного з нас. Зараз, коли тіло, немов решето, в осколках, коли вирізані нутрощі і неслухняні ноги, коли контузія та глухота, єдиним захисником та поводирем Андрія залишається його ненька Марія.

Тут, в тилу, «війна» жорстокіша, бо владарює цинізм та байдужість, а місця для співчуття майже не залишається.

яяя3Панасюкам довелося вигризати в лікарів групу інвалідності, землю місцева влада однією рукою дала, а іншою забрала, тепер тяганина з квартирою, гроші на яку з державного бюджету вибив для А.Панасюка депутат обласної ради від нашого округу Іван Гладуняк.


Витягла сина з самого пекла

Свого сина Андрія Марія Панасюк народила двічі. Перший раз – як і всі матері, другий – самотужки забравши важкопораненого хлопця з полону ДНРівців. Ця непересічна історія, два роки тому, у 2014-му, облетіла мало не півсвіту: відчайдушна матір, не повіривши військовим командувачам, що син безвісти пропав, кинулася на пошуки свого легіня в окуповану зону. Крізь вогонь, вибухи та свист куль везла сина додому. «І гадки не мала, скільки ще випробувань чекає на нас попереду», – журиться Марія Панасюк.

Допомога влади як зашморг на шию

25 серпня, на позачергову сесію міської ради Панасюки прийшли обоє. Слова попросила Марія Феодосівна. І хоча «промову» жінка «накидала» на папірці, читалося їй важко, букви стрибали перед очима, губилися слова, тремтів голос і усе єство, коли перелічувала болячки сина після важкого поранення, а надто коли говорила про насмішки з боку влади.

Кілька контузій. Часткова втрата слуху. Втрата крові. Осколки в нозі, животі, біля хребта, які вже навічно «поселились» у тілі хлопця, бо ворушити їх небезпечно для життя. Внаслідок поранення відсутній тонкий кишечник. Відірвана п’ята, через що кожен крок учорашнього вояка вимагає неабияких зусиль. І ось з таким «букетом» ІІ групу інвалідності матір синові виборювала через суди.

«Писали заяву на землю, але поки Андрій повернувся з

лікарні, наділ дали іншій warcrimes 17yrsлюдині», – бідкається жінка. Секретар міської ради Олена Хоменко заперечує: «Ми просили надати на землю кадастрові документи, заяви без вказаної конкретної ділянки не розглядаємо». Та додає: «І з роботою ми хотіли допомогти, але Андрій відмовився від наших пропозицій».

«Андрій хоче працювати, ми просили посприяти з роботою, яку він в змозі виконувати –охоронця, диспетчера  тощо. Міський голова та секретар пропонували йому йти до Гука зварювальником, але з нинішнім здоров’ям він не може працювати за спеціальністю. А ще пропонували «бізнес» – брати під реалізацію напої. Але ж він ніколи не працював у торгівлі, з грішми, у прямому контакті з людьми», – пояснює Марія Феодосівна.

«Відфутболили» до вересня

Свого житла Андрій Панасюк не має, проживає з матір’ю у гуртожитку. Допомогти хлопцеві взявся депутат обласної ради Іван Гладуняк.

«Він добився грошей на квартиру з державного бюджету. Витребував гарантійний лист у міського голови Олександра Супрунюка, що той при потребі організує ремонт помешкання, або виділить додаткові гроші з міського бюджету, якщо державних не вистачатиме. Коли прийшов відповідний лист про квартиру для Андрія,  з міської ради нас ніхто про це не повідомив, і лише коли мені особисто подзвонив Іван Васильович, я пішла до мера, – каже матір солдата. – Мені так і не вдалось добитись, яку виділили суму, лише сказали, що є вимоги – квартира на одну особу, так як Андрій не має власної сім’ї, має бути не меншою 40 квадратів. Сказали, що в старому фонді однокімнатні квартири менші за 40 квадратів, а на двокімнатну не вистачить грошей. Тому купувати потрібно в новобудові, таким чином грошей вистачить на двокімнатну.

DSC06206Олександр Супрунюк наполягав, щоб брали двокімнатну квартиру в забудовника Миклуша біля вертольотного майданчика – 60 квадратів за 16 тисяч доларів. Ми пішли подивитися. Будинок той без ліфта, квартира на п’ятому мансардовому поверсі. Андрій ледь піднявся східцями. Не кожна здорова людина захоче такі «зручності».

Я зайшла, і жахнулась, бо там один дах! Немає ні стелі, ні опалення, ні сантехніки. Без дороговартісного ремонту вона непридатна для проживання. А де в нас такі гроші? На лікування синові не вистачає, не те що на ремонт квартири! Андрій інвалід, не працює, я працюю нянею, а син Іван досі в АТО. З чого в нас ті статки?

Цікавились у всіх новобудовах, всюди квартири продаються в такому вигляді. DSC06220Після того, як ми відмовились від квартири Миклуша, міський голова викинув у Фейсбук приниження стосовно нас. І деякі люди підхопили, мовляв, харчами ще перебирають. З Андрія насміхались. Ось так ходимо по замкнутому колу та вислуховуємо образи».

Міський голова на сесії сказав, що обдзвонив забудовників, усі готові були продати учаснику АТО квартиру. Від пропонованих квартир Панасюки відмовились. Вказав термін до 19 вересня знайти житло.

Марія Феодосівна розвела руками: «Що ж я пропонувати буду людям, як мені й суми тих грошей ніхто досі не сказав?!».

Деяку ясність вніс депутат Юрій Камозін: «На квартиру виділено близько 300 тисяч гривень, або ж 12 тисяч доларів (а за квартиру Міклуша в мерії пропонували 16 тисяч (?!). – Авт.). В новому фонді купівля квартири не розглядається через потребу в ремонті. Однокімнатна квартира старого фонду, на яку вистачить грошей, не підходить, бо має площу, меншу 40 квадратів. Залишається один варіант: внести зміни до програми підтримки учасників АТО, виділити з міського бюджету не менше 100 тисяч гривень та придбати двокімнатну квартиру в старому фонді». Але така пропозиція викликала в міського голови лише шквал негативу. На цьому, власне, й розійшлися.

яяя8Невже так важко бути людьми?

Вже дорогою з міськради спантеличена жінка розповіла: «Коли я була в мера, там був також його заступник Петро Скиба, вони говорили мені якісь звинувачення. Супрунюк казав: «Нехай Гладуняк сам вам робить ремонт і дає недостаючі кошти». «Ми допомагаємо сім’ям померлих, а ви живі та ще й перебираєте», – обурювався Скиба».
… Не милостиню прийшла просити Марія Панасюк. Прийшла за сина добиватись, бо віддала на війну, на поталу катам найдорожче, що мала – своїх дітей. Ні жодної ночі не було сну, ні дня спокійного, поки не повернула сина Андрія додому. Віддавала державі здорового – отримала покаліченого, хворого. Війна для цієї матері не закінчиться ніколи, бо завжди ятритиме душу синівський біль.

Безимени-2А посадовці, сидячи в нагрітих кріслах, отримуючи зарплату з людських податків, замість допомогти, посприяти, заганяють матір із сином у глухий кут. А з цього виникає безліч «Чому?». Чому не забезпечили учаснику АТО, інваліду соціальний супровід, не проконсультували на рахунок отримання землі, не допомогли з кадастровим планом? Чому замість насміхатися, не посприяли юнакові з прийнятною роботою або ж не організували робочі місця йому та таким як він? Чому не розглянули оптимальний шлях з купівлею квартири, гроші на яку знайшли інші люди?

Чи легше поглумитися з беззахисного юнака, який ще вчора був у розквіті сил, а нині, віддавши здоров’я за мирне небо над вами, став непотрібним?!

Руслана ЧЕРНЮК

яяя1