олена токар фотоЧому влада нас не чує? – запитує нетішинка Олена Токар на шпальтах газети “Пост громадського контролю”.

Нещодавно Інтернет “підірвало” відео про те, як у Коростені святкували день людей з обмеженими можливостями. Інваліди сиділи за напівпорожніми столами з печивом, у той час як стіл чиновників був заставлений всілякими наїдками та напоями. Вдала ілюстрація того, як влада ставиться до людей. У Нетішині такі “свята” не відбуваються, проте і у нас чиновники розкошують у нових кабінетах і з преміями, в той час, як інваліди не можуть дозволити собі зайвий раз вийти з дому, бо економлять памперси.

Пишу в “Пост громадського контролю” для того, щоб влада почула нас, інвалідів, адже цю газету вона читає від початку до кінця. А прості люди також мають знати, кого вони обрали.

Зараз інваліди отримують з місцевого бюджету на памперси по 300 гривень щомісяця. Цих грошей одним вистачає на місяць, а іншим на тиждень, бо комусь потрібен один підгузок у день, а комусь – 4-5! Якщо у виконкомі говорять, що грошей немає, то чому ж декому дають зайве? Можливо, таким чином просто відмиваються кошти?

Нещодавно ми, інваліди та їх представники, звернулися до заступника головного лікаря СМСЧ Валентини Щукли. Подали їй заяви, що, відповідно до законодавства, хочемо отримувати памперси, а не гроші. Потім ми звернулися і до обласного депутата Наталії Коваль. Після її втручання це питання отримало друге дихання і почало знову обговорюватися. Чому місцеві депутати не розуміють нас? Лише Олена Матросова захищає нас на сесіях і комісіях. А решта байдужі, ніхто не думає, що завтра таке може статися з кожним.

Мені, як і половині тих, хто отримує допомогу на памперси, гроші не потрібні. Для того, щоб  правильно розподілити кошти, порахуйте, скільки потрібно людині підгузків, і видавайте їх, а не грошима. Через декілька місяців частина з тих, кому памперси не потрібні, відсіється.

Зрозуміло, що декому вигідніше одержувати гроші. Таким чином, зіштовхуючи інвалідів лобами, влада хоче пересварити і роз’єднати нас. Бо їм на руку, щоб інваліди не піднялись проти них.

Ми заповнювали заяви, скільки памперсів, якої марки та розміру нам потрібні. Тільки не треба придумувати відмовки про різні марки: “Тена” підходить всім. Друга відмовка – нема де ставити. Та додому мені привезіть, я видаватиму, якщо вже не знайдеться ніде місця.

Раніше ми хоч до спонсорів могли звернутися. Та наша влада навішала стільки локшини людям, що нам тепер відповідають: “Вас же соцзахист повністю забезпечує”.

Ще хочу порушити питання пандусів. Я просила колишнього начальника “Благоустрою” Івана Романюка, щоб покликали будь-якого візочника, коли робитимуть з’їзди, пандуси. А то для галочки зроблять, а інвалід по ньому не може спуститися. Або пандус через місяць вже починає розвалюватися. Значить, халтура. А якщо так, пане Романюк, будь ласкавий, перероби їх за свій рахунок. Але замість того, щоб покарати, мер його ще й підвищив – зробив заступником.

візочник фото

Був концерт на День інвалідів — гарно «щебечуть». Запитайте інвалідів — їм концерт треба? Ви пайки дайте! Людям їсти нічого!

Інвалідам, за законом, потрібно пристосувати в квартирі туалет і ванну – зробити хоча б поручні, то це нікого не цікавить. Проте мер може у кабінеті зробити для себе окремий туалет з душем за бюджетні кошти!

Нещодавно з’явилася нова організація “Світле майбутнє інвалідів”. Ніхто її не знає, нічого ще не зробила, а вже клопочеться, аби отримати землю під будівництво багатоповерхівки. Кажуть, що будуватимуть житло для інвалідів. А насправді нами просто прикриваються.

Напишемо і від нашої організації заяву на землю. Раз одним можна, то й нам давайте! Будемо і собі будинки будувати!

2017-й цинічно назвали роком людей з обмеженими можливостями. А що доброго для нас зробили? Нічого. Подивилася, як наш мер розпоряджається бюджетом, і згадала віршик про сороку-ворону: “Тому дам, тому дам, а той мені не подобається – йому нічого не дам”.

Олена ТОКАР, голова громадської організації інвалідів “Фенікс”, “Пост громадського контролю” №12, грудень