колінько самОсобистості

Микола Колінько: «Пишаюся своєю гопаківською родиною»

30-річний уродженець Полтави відкрив у Нетішині Школу бойового гопака

Деталі – у публікації “Посту громадського контролю”.

Випускник Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування Микола Колінько ще на другому курсі навчання зрозумів, що землевпорядником він не буде, адже закохався в бойовий гопак. Наразі студентське захоплення переросло в професію.

колінько з емблемою

Про коріння, освіту і життєвий вибір

Для початку, пане Миколо, розкажіть про себе, звідки ви родом і як опинились у Нетішині?

– Народився я в Полтаві. Після розлучення батьків, ми з молодшим братом та мамою переїхали в с.Милятин, Острозького району, де я проживав тривалий час. Згодом вступив на землевпорядника до Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування. Там, власне, і почав шукати, чим зайнятися. Бойовими мистецтвами цікавився змалечку, ріс на фільмах з Жан-Клодом Ван Даммом, Брюсом Лі… та й те, що батько був військовим також, мабуть, зіграло свою роль. Спочатку потрапив на секцію боксу, – не сподобалось… На потоці зі мною навчався хлопчина, який захоплювався бойовим гопаком, він і завів мене на перше заняття до тренера Олега Нагорного. Там, на базі 12-ої школи (м.Рівне, – Авт.), я прозаймався довго. Згодом вирішив заглибитись у вивчення цього бойового мистецтва. Відвідував семінари, зокрема, від засновника стилю Володимира Пилата.  Вже на третьому семінарі серйозно зацікавився тренерською діяльністю. Захотілося своє життя присвятити високій цілі. Не просто заробити грошей, а допомогти іншим стати кращими. На п’ятому курсі університету почав викладати гопак в Острозькому військовому ліцеї, де протренував рік. Закінчивши «водний», намагався потрапити в армію, на жаль, не взяли за станом здоров’я. Хотів повернутися на роботу до ліцею, проте години вже були закриті. І якось так вийшло, що мою маму дорогою на Остріг підвіз учитель допризовної підготовки з 1-ї школи (м. Нетішин, – Авт.) Степан Васильчишин. Мама розповіла йому, що з армією в мене не склалося, і що зараз шукаю, де тренувати гопак. Він вирішив допомогти. Обмінялись контактами. Зідзвонилися. Зустрілись у Нетішині… Тут саме розпочинав діяльність Нетішинський козацький полк отамана Олександра Грицаєнка. Сконтактувались із ним. Він посприяв, аби в зош №2 нам виділили приміщення – спортзал. Тоді (з 2010 року) й запрацювала Школа бойового гопака «Сварог». У травні 2011-го ми зареєстрували Нетішинський міський осередок Міжнародної федерації Бойового гопака.

колінько гурт

Про гопак загалом і в Нетішині зокрема

Що таке «бойовий гопак»?

– Це комплексна система виховання, яка включає чотири напрямки розвитку: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний та бойовий. Плюс величезний пласт лекцій – від вивчення історії України, нашої бойової культури, до тем про харчування, здоровий спосіб життя, міжлюдські відносини.

Яким був перший набір у Нетішині?

– На відміну від Острога, де всі були одного віку, тут контингент видався «різношерстий». У групі нараховувалося близько 50-ти дітей.

Чи користується бойовий гопак популярністю зараз?

– Звичайно. Люди йдуть. Нині займається близько 120 осіб. Цьогоріч маємо 4 групи: 4-6 років, 7-9, 10-12 та 13 +. Деякі мами два роки водили дітей, придивлялись, а цього року почали і самі займатись. Якби приміщення було наше, то, можливо, мами б окремо займались, а так, – усі разом. Тати теж себе б спробували в гопаку, але кажуть: «З малими не хочемо, давай окремо».

Як з тренерами?

– Викладаю я один, маю чотирьох стажерів. Вони ще неповнолітні, виконують функцію помічників. А от як проводити заняття, поки що не мають навичок. Добре було б мати ще хоча б двох тренерів на місто.

Як побудовані заняття?

– Наймолодші тренуються годину, решта – 1год 20 хв. Починаємо з гасла: «Слава Україні! – Героям Слава!». Вітаємося укліном. Далі – молитва. Ми – позарелігійна організація, але дітей привчаємо до того, що є вища сила. Кожен молиться своєму Богу, а якщо в жодного не вірить – просто налаштовує себе на вдале тренування. Потім у нас пісня – обов’язково героїчна. Далі, безпосередньо, тренування – прорух і вивчення базової техніки гопака тощо. Опісля знову лекція, молитва та пісня.

Які рівні майстерності притаманні бойовому гопаку?

– Загалом їх сім. Три – учнівські: «Жовтяк», «Сокіл» i «Яструб» (відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної кваліфікаційної системи України, – Авт.), перехідний — «Джура» (відповідає кандидату в майстри спорту ЄКСУ, – Авт.) та мистецькі —«Козак», «Характерник» i «Волхв» (які відповідають званням «майстер спорту», «майстер спорту міжнародного класу» та «заслужений майстер спорту», – Авт.). На досягнення кожного рівня дається максимум три роки. Дехто справляється швидше.

Щоб, наприклад, досягти рівня майстерності «Жовтяк» – треба здати 12 разів техніку. Одна здача може тривати 2-3 години. Якщо оцінка суддів 4.0, – це здано, якщо нижча – ні. Потім здається такий різновид змагань, як «однотан» – це самостійно складена соло-композиція під музичний супровід з демонстрацією техніки бойового гопака. Такий собі бій з уявними суперниками. Тут можна зрозуміти, чи готова дитина до поєдинку, адже той, хто не готовий – однотан не складе. Таких теж потрібно здати 12 різних. Потім іде «тан-двобій» – попередньо вивчена показова програма з побратимом. Їх теж має бути 12. Так само як і «забав» (різновид двобою з обмеженим дотиком, – Авт.). Діти імітують реальний поєдинок, але не травмуються. У нас взагалі контактний поєдинок допускається з 13-14 років, тому що до цього віку діти розвиваються, нам потрібні розумні люди, а не з відбитими мізками. Щоб стати «Соколом» – здається те ж саме, плюс «борня» (різновид двобою з легким дотиком, –  Авт.). «Яструбам», окрім борні, додають «герць» (різновид двобою із повноцінним дотиком , – Авт.).

У вас який рівень?

– У мене – «Яструб».  «Жовтяка», «Сокола» пройшов, «Яструба» тільки починаю вивчати.

Як підтримується бойовий гопак на державному, місцевому рівнях?

– Потрібно, щоб гопак вводили у школах, вишах, мають бути спеціалізовані спортивні школи, і зали, обладнані під гопак. А взагалі, якщо порівнювати з початком моєї роботи, то працювати стало легше.

У травні 2017-го року бойовий гопак визнали національним видом спорту. Сподіваємося, фінансово сприятимуть більше. Хоча, на місцях усе залежить від того, як хто працює з місцевою владою. Нетішин нам сприяє з проведенням змагань місцевого рівня. Не так, як хотілося б, та все ж. Бо в деяких містах просто заважають: зали забирають, світло вимикають тощо.

– Історично бойовий гопак чоловічий вид спорту?

– Всі знають, що на Січ жінок не допускали, але українська жінка завжди могла себе захистити, вміла користуватися зброєю не гірше від чоловіка. Хоча бойовий гопак таки більше орієнтований на чоловіків. Свого часу існувала школа жіночого бойового мистецтва «Асгарда», але зараз вона не функціонує. Тому дівчата, їх у нас з десяток, тренуються разом з хлопцями.

колінько пара

 

Дружина Юлія теж займається гопаком?

– Так. Ще студенткою, коли почали зустрічатись, я її привів в «Асгарду», в Рівному. Зараз вона в декретній відпустці з донечкою Златою, але потроху тренується. Крім того, допомагає мені з паперовою роботою. За що їй дуже вдячний.

Донька проявляє цікавість до вашого захоплення?

– О, так! Хоча їй лише в березні буде два рочки, проте намагається повторювати за нами якісь рухи, нескладні елементи.

Чим, у плані досягнень, можуть похизуватися ваші вихованці?

– Мої учні – призери різноманітних змагань. Випускники – тренують по Україні. Нетішинців знають і поважають у професійних колах. До слова, на останньому Чемпіонаті України з бойового гопака, який відбувся у грудні у Вінниці, ми посіли друге командне місце з-поміж більш як 20-ти команд.  З 22-х моїх учнів – 20 привезли найвищі нагороди: перші, другі, треті місця.

Яка вартість занять та форми?

– 300 гривень у місяць, тренування тричі на тиждень. Діти-сироти займаються безкоштовно, для дітей атовців діє 50-відсоткова знижка. Щодо форми, то шаровари обійдуться у 150 гривень, футболка – у 170. Для тих, хто практикує контактні бої, доведеться придбати рукавички – це 500 гривень.

колінько сім'яПро плани, мрії та приводи для гордощів

Чого б хотілося вам як тренеру?

– Своє приміщення, обладнане під гопак. Також планую заснувати дівочо-парубоцькі громади, де б молодь обмінювалась думками, скажімо, щодо виховання дітей, ролей чоловіка і жінки в сім’ї та ін.

Найбільша гордість?

– Я пишаюсь своєю гопаківською родиною. Гопак дав мені дружину, друзів, учнів, показав правильний шлях у житті. Якби не гопак, не знаю, де б я був.

Життєве кредо Миколи Колінька?

– «Змінюй світ власним прикладом». Усе, що пропагую, виконую сам.

Дякую за відверту та цікаву розмову.

Катерина ДРАГАНЧУК, “Пост громадського контролю” №1 (109), січень

Фото з архіву М.Колінька