Архіви для 29.06.2018

Патріотичне Слово Миколи Заріцького

Згуртувало творчих людей з усієї України

Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.

Напередодні Дня журналіста, який в Україні відзначається 6-го червня, у приміщенні нетішинської Центральної бібліотеки пройшов вечір-спомин, присвячений постаті Миколи Заріцького – відомого на Хмельниччині журналіста та поета, одного із основоположників друкованих ЗМІ у нашому місті, колишнього редактора газети «Нетішинський вісник» (1992-2002 роки).

З перших акордів вечора зарядила присутніх подарунком-позитивом у вигляді «Сонячної мрії» Поліна Нікіфорова – чарівна вихованка Школи мистецтв (клас викладача Наталії Горбової).

Далі організатори репрезентували присутнім фотовиставку раритетних чорно-білих світлин «якутського періоду» під назвою «Добровільне заслання» та статтю з архіву автора «А що, коли горе – візьме, та й не обійде?», яку передано для опублікування у місцеві ЗМІ.

А заключною у вечорі була урочистість – церемонія нагородження переможців конкурсу молодих талантів у журналістиці, тема якого звучала вустами Миколи Заріцького: «Коли ж хрести твоїх синів, Вкраїно, здіймуться над катами?!».

Від партійної номенклатури – у далеку Якутію

У читальній залі бібліотеки, де проходив захід, у вигляді фотосушки, в екостилі – на мотузці з мішковини, закріплені старими дерев’яними прищепками, було презентовано чорно-білі світлини, які відображали один із етапів життя М.Заріцького – вимушене проживання із сім’єю ген за межами України – на Далекому Сході колишнього СРСР, у Якутії.

Про цей період життя журналіста писав за рік по його смерті колега по перу Віктор Войковський: «… Під тиском обставин з боку партійної номенклатури у 1984 році був змушений залишити роботу і Нетішин зокрема та виїхати на Крайню Північ, в Якутію. Трудився на золотодобувних копальнях «Адиганські» смт Лазо теслею, а згодом – начальником рембуддільниці. З березня 1985-го до лютого 1989-го працював заступником редактора газети Полюсу холоду «Верхоянський комуніст»…

… Обпалений холодними північними вітрами та загартований сибірськими морозами, у 1992 році Микола Матвійович повертається до Нетішина і очолює колектив редакції газети «Нетішинський вісник», який ще не був достатньо сформований, і розпочав нелегку роботу над втіленням своїх задумів. Саме він зорієнтував газету на Людину, на Трудівника, на захист Правди і Справедливості…» («Бо я – щасливий? Бо я – нещасний?», «НВ» №47 від 14 листопада 2014 року).

Спогадами про те, як жилося родині за межами Батьківщини, поділилася на загал донька М.Заріцького Оксана Артенюк. Незважаючи на лютий кліматичний холод чужини, спомини пані Оксани про батька та про те, як він проводив своє дозвілля з доньками, були щемливими та теплими.

Безмежні простори, які тамують подих, екзотичні обличчя народів Півночі, серед яких – наш земляк з душею поета у спорядженні простого робітника, – фотознімки, у яких закарбована вічність, було передано директору Нетішинського краєзнавчого музею Оксані Кононюк. Пані Оксана зауважила, що саме чорно-білі світлини мають здатність чудово зберігатись, а отже, крізь призму років, їх зможуть споглядати нащадки».

Теми Заріцького – без терміну давності

«А що, коли горе – візьме, та й не обійде?», – статтю з архіву Миколи Матвійовича було передано для опублікування місцевим ЗМІ (до слова, наразі доробок надрукований у номері 24 «НВ» від 14 червня). Нинішня редакторка «Нетішинського вісника» Галина Косік підкреслила: «З М.Заріцьким їй працювати не довелося, але цікавиться його творчістю, вкладом у становлення та розвиток нині очолюваної нею газети».

Тематика презентованої публіцистики, незважаючи на десятирічну давність від написання, не втратила своєї актуальності, навпаки, проблема загострюється. Мова про аварійно-жалюгідний стан українських доріг, зростання кількості дорожньо-транспортних пригод, безшабашних водіїв, котрі часто грають у піжмурки зі смертю, та хрести з пластиковими вінками, які встановлюють родичі обабіч доріг, на місцях трагічних ДТП.

Герої статті – реальні люди, на жаль, не всі наразі серед живих. Під час підготовки заходу через соціальні мережі вдалося розшукати одного з дійових осіб – Бориса Петрука, знаного та шанованого в Нетішині, котрий свого часу обіймав керівні посади у правоохоронній та податковій структурах.

«Якось підвозив Миколу Матвійовича, розговорились. Виникла ідея статті. На жаль, наші люди не розуміють, що прикрашаючи, влаштовуючи жертовники на місцях загибелі рідних, вони прислужують лихому. Адже ті вінки відволікають водіїв та провокують свіжі ДТП», – поділився спогадами Борис Миколайович.

Цьогорічні переможці – з Нетішина, Тернополя, Львівщини, Луганщини

«Я тебе ненавиджу, війна, я давно всі знищив автомати. Проклинаю я тебе, війна, я не хочу у людей стріляти», – розпинали повітря кричущі слова пісні у виконанні Віталія Білоножка-молодшого, які линули до учасників вечора з монітору.

Коли міркувала над темою третього журналістського конкурсу імені Заріцького, вирішила звернутися до збірки віршів його винуватця. Погляд зупинився на рядках «Коли ж хрести твоїх синів, Вкраїно, здіймуться над катами?!». Актуальнішої для сьогодення теми немає, хоча в цьому випадку, як і всі справжні поети, М.Заріцький виступає пророком, бо писав вірш за кілька років до доленосних для України подій: Революції Гідності, до загарбання Росією Криму, до пекельної війни, яку розпалив на Сході України російський агресор.

Ця болісна тематика вивела конкурс за межі регіону – роботи надійшли з різних куточків України. Оцінювали їх незмінна голова журі – Марина Шанько, журналістка, одна з основоположниць молодіжної преси в Нетішині, та творча суддівська комісія у складі нетішинців: Віктора Гусарова, поета, редактора газети «Перспектива», Олександра Шустерука, кореспондента газети «Перспектива», громадського діяча, Людмили Михалєвської, журналістки, громадської діячки, Галини Косік, редактора газети «Нетішинський вісник», Оксани Артенюк, доньки Миколи Заріцького, Антоніни Цибульської, педагога, однієї з основоположниць молодіжної преси в Нетішині та Лесі Боровець, журналістки з м.Хмельницький.

Церемонію нагородження розпочали з Наталії Яковлевої, місцевої журналістки та поетеси, котра вже стала своєрідним талісманом конкурсу, оскільки втретє бере у ньому участь та посідає призові місця. Цього разу Наталка здобула диплом у спеціальній номінації: «За журналістську творчість та активну громадянську позицію».

Поет Олександр Олефіренко з міста Лисичанськ, що на Луганщині, невипадково був відзначений дипломом у спеціальній номінації: «За поетичну творчість, активну громадянську позицію, посильний вклад у процеси консолідації, єдності та миру в українському суспільстві».

Про таких як пан Олександр кажуть: непересічна особистість, справжній патріот, чутливий поет, багатий душею та людяний у спілкуванні. Про війну знає не з книжок, кіно чи теленовин. Його рідним містом у 2014 році безжально пройшовся чобіт російського окупанта. Не маючи фізичної сили боротися із ворогом, чоловік підтримує бойовий дух солдат: разом із мамою безперервно плете шкарпетки, у кожну вкладає власний вірш та передає волонтерами на фронт. Його сторінка у соціальній мережі «Фейсбук» просякнута непоборним прагненням до перемоги над російським тираном та безмежно-глибокою любов’ю до України.

Відеосюжет тамтешнього телебачення про О.Олефіренка було продемонстровано присутнім на вечорі.

Нагорода за третє місце та «креативний підхід у висвітленні теми» по праву дісталася мешканці Нетішина Оксані Сидорчук, яка є аспіранткою, педагогом, фахівцем Центру комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю.

Пані Оксана у несподіваному ракурсі підійшла до висвітлення теми, в основі її роботи – люди з особливими потребами та їхній хрест у суспільстві.

Незважаючи на свій юний вік,14-річна Юлія Жирновська, учениця 8-Б класу нетішинської школи №1 зуміла дати фору маститим володарям пера, а отже, була удостоєна другої премії. Отримуючи нагороду, Юля зізналася, що взялася за тему, бо дійсно вважає її найактуальнішою для сучасної України, проте не очікувала, що буде єдиною учасницею шкільного віку.

«… Допоки є герої, котрі не полишають обороняти нашу країну, то ніякий кат не вб’є дух героїзму у патріота. Тож можливо  в цей час, коли ми робимо власну історію, хрести героїв здіймаються високо, ген на майдані Незалежності,  над катами, які переходять вниз. Глибше й глибше до щурів», – завершила конкурсну роботу Ю.Жирновська.

Визначаючи переможців, журі опинилось перед дилемою: кому з молодих людей віддати перше місце: поету та прозаїку з Тернополя Володимиру Кучерявому чи поетесі й прозаїку з села Головецько Львівської області Марії Карук-Федині. І врешті зголосилися, що переможці обоє.

Володимир Кучерявий – креативний у всьому, маститий поет сучасного штибу, котрий має тисячі шанувальників таланту та особливою популярністю користується серед жіноцтва.

Коли вікна замерзали швидше за воду,
Коли потяги везли обвітрені душі,
Квитками ставали кулі зі Сходу,
Проїзними вважались жах і байдужість…

Вірші В.Кучерявого на засіданні журі О.Шустерук читав уголос.

«Хрести… Скільки їх виросло за час війни! Цілі сади… І цвітуть вони рясно сльозами, а плодоносять – довгою тугою та жалем», – розпочала конкурсну роботу Марія Карук-Федина – надзвичайно світла та природна, наче лесина Мавка, чуттєва та щира.

У резюме пані Марія написала: «Моєю шкільною мрією був вступ на факультет журналістики. Але я тоді навіть не спробувала свої сили. А зараз хочу випробувати себе у цьому конкурсі. Дякую за таку можливість».

Не маючи нагоди бути присутньою на нагородженні, М.Карук надіслала поштою дві свої збірки: «Смерекова мрія» та «Кладка через океан», які були передані директору ЦБС Марії Омельчук та поповнили нетішинську книгозбірню.

У свою чергу, поштою були надіслані нагороди нетутешнім переможцям.

Про друзів конкурсу

Жодне свято не обходиться без копіткої роботи людей. А також без тих, хто надає подарунки.

Отож, за допомогу в організації вечора сердечна подяка директору ЦБС Марії Омельчук та співробітникам бібліотеки, а також Марині Шанько, Антоніні Цибульській та Івану Ковалю. І знову подяка Марині Шанько – за ексклюзивний дизайн дипломів.

За подарунки завдячуємо головному спонсору, приватному підприємцю Валерію Преподобному – всі переможці отримали флешки відповідно на 16-32 Гб. Фаворитом конкурсу, як наймолодша переможниця, стала Юлія Жирновська. Крім диплому та головного подарунку, дівчина отримала презенти від голови журі Марини Шанько, редакції газети «Перспектива», директора магазину «Техносвіт» Антоніни Радушинської, координатора компанії «Ейвон» та незмінного друга юних талантів упродовж багатьох років – Тетяни Захаревич-Любченко. Спеціальної нагороди від газети «Нетішинські оголошення» була удостоєна Оксана Сидорчук. Приємним сюрпризом стали подарунки від місцевого поета, очільника тепличного господарства Миколи Радиці – їх отримали троє присутніх на церемонії переможців.

А тим часом у Віктора Гусарова народилися віршовані рядки, присвячені Миколі Заріцькому. Їх презентація стала завершальним акордом вечора.

Руслана ЧЕРНЮК, голова оргкомітету, Газета “Пост громадського контролю”, червень, №6 (114)