пк фасадПалац культури – не місце для екстриму та вандалізму

Юні нетішинці експлуатують для розваг і посиденьок центральний ганок та задвірки свіжовідремонтованого закладу культури

Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.

Свій зовнішній вигляд нетішинський Палац культури змінив наприкінці 2017-го року. На таке перевтілення з обласного бюджету виділили понад 6 мільйонів гривень. За ці кошти відремонтовано технічний поверх, здійснено заміну вітражних вікон на другому і третьому поверхах, розширено зовнішні сходи, що ведуть на другий поверх, проведено  роботи з утеплення фасаду будівлі, частково відремонтовано покрівлю. Змінився у Палаці культури і вигляд головного  входу: центральний ганок та його бокові східці викладені гранітною плиткою. Та, на жаль,  вже на початку 2018-го небайдужі нетішинці помітили, що облицювальна плитка на фасаді комунального закладу місцями побита. Працівники Палацу культури власними силами намагаються завадити вандалізму, проте їхні зауваження нерідко залишаються проігнорованими.

пк плитка

кириленко пкЗ перших уст

Світлана Кириленко, директор КЗ «Нетішинський палац  культури» коментує ситуацію: «Дійсно, проблема є. Плитку псують, в основному, велосипедами, роликами і скейтами. Наші працівники постійно роблять огляд покриття, просять дітей, аби ті їздили тротуарними доріжками, а не східцями центрального входу в Палац культури. Окрім того, виконавці робіт – управління капітального будівництва, залишили нам додатково плитку, тому маємо запас для заміни побитої, що проводиться елементарно. Станом на 14 червня вже дано розпорядження замінити побиту плитку на нову. В подальшому планується встановити відеоспостереження, сподіваюся, до кінця 2018-го, на початок 2019-го ми його матимемо, і це хоч трішки дисциплінуватиме наших найменших жителів.

камозін вічеКуди подітися екстремалам?

Як альтернативу непристосованим для екстремальних видів спорту майданчикам, у тому числі і сходам Палацу культури, свого часу депутат міської ради  Юрій Камозін пропонував створити скейт-парк. Яка ж доля цієї ідеї, ми поцікавилися безпосередньо у автора петиції. «У квітні 2016-го я створив електронну петицію: «Побудувати новий, якісний скейт-парк, де молодь буде займатися спортом», – каже Юрій Миколайович. – Вона набрала необхідну кількість голосів громадян. Проект пройшов депутатську комісію. На одній із сесій було прийнято рішення рекомендувати виконавчому комітету реалізувати цю ідею, знайти ділянку. Ми, власне, маємо готове бетоноване покриття – вертолітний майданчик. Він знаходиться у власності ХАЕС, владі потрібно було розглянути можливість його передачі у підпорядкування міської ради, або ж укласти угоду з атомною станцією про його використання. Зараз саме відбувається спроба його передати. Але в плані реалізації проекту скейт-парку – зрушень жодних». На запитання, чи доцільний наразі цей проект, Ю.Камозін відповідає: «Скажу так, тоді він був актуальний. Зараз же у місті з’явився приватний критий роллердром. Але діти все одно катаються на велосипедах та роликах на вертолітному майданчику. Тому, мабуть, скейт-парк, де можна було б робити різні трюки, був би не зайвим».

Від редакції. Станом на 15-те червня усю побиту плитку в Палаці культури було замінено. Школярі, яких вдалося застати неподалік закладу, стверджують, що на сходах не катаються, проте не приховують, що мають знайомих та друзів, які нерідко влаштовують змагання саме там, але переконують, місць для «покатух» достатньо, хоча б перед міською радою чи на вертолітному майданчику.

У приватній розмові з працівницею закладу, яка в той час «патрулювала» територію, з’ясувалось, що зіпсована плитка – не вся біда. Адже, окрім їзди на велосипедах, роликах та скейтах, нерідко молодь там палить цигарки, розпиває спиртні напої, справляє нужду… Хоча для паління обладнано спеціальне місце. Каже, з колегами стомились уже робити зауваження. Діти – не реагують, іноді навіть сперечаються, мовляв, де написано, що не можна?! Жінка зізнається, сил немає «воювати» з молоддю, і просить через газету звернутись до містян, аби ті берегли свіжовідремонтований Палац та цінували працю інших.

Катерина ДРАГАНЧУК, Газета “Пост громадського контролю”, червень, №6 (114)