бегутоваСвітлана Лелях-Бегутова: “Маю чимало задумів, аби тільки не пхнули палиці в колеса”

Мисткиня втілила в життя багато проектів, днак чимало ще чекають свого часу

Деталі про це – у матеріалі Газета “Пост громадського контролю”.

Про скульпторку й художницю Світлану Лелях-Бегутову доводилося чути різні думки: хтось відверто нею захоплюється, хтось її роботи критикує, а комусь взагалі творчість мисткині не до вподоби. Проте, як кажуть, на колір та смак товариш не всяк.

У мистецьких колах Світлану Мефодіївну називають Українською Мадонною. Та й в арсеналі нагород у неї красується однойменна статуетка, яку разом з цінним подарунком у вигляді швейцарського годинника вона отримала у жовтні 2004 року від тодішнього київського мера Олександра Омельченка.

НЕВЕЛИЧКА ДОВІДКА

У творчому доробку пані Лелях-Бегутової численні картини в особливій техніці “крапкова графіка на кольоровому металі”, яку мисткиня сама винайшла і запатентувала. Її роботи добре знані не лише в Україні, зокрема у Криму, але й на Кавказі. Вона виготовила чималу кількість меморіальних дощок та монументів. Під вправними руками майстрині камінь, дерево й метал перетворюються на витвори мистецтва.

бегутова орден

Ця жінка — патріот України. Вона — володарка ордена святої Марії за особливі заслуги перед українським народом. Цьогоріч, напередодні дня народження мисткині, президент України Петро Порошенко нагородив її орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Про неї написали книгу та зняли документальний фільм. А ще вона відкрила у Нетішині квартиру-музей, чим викликала неоднозначну реакцію серед оточення.

ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ ВІД ЗНАЙОМСТВА

лелях фото1

… І ось квартира-музей Світлани Лелях-Бегутової. Двері відчиняє приємна жінка, запрошує увійти. Виявляється, нещодавно у неї побували школярі, ознайомилися з експонатами музею, поспілкувалися про її творчість. Приємно, каже, що діти цікавляться історією та відомими нетішинцями. Тому двері її квартири щоразу відчиняються перед новими відвідувачами, завжди напоготові чайник, а на столі — печиво й фрукти.

Поет, публіцист, художник, скульптор, дизайнер, музикант і

просто чарівна жінка Світлана Мефодіївна зібрала у музеї особисті творчі роботи, музичні інструменти, світлини, зроблені протягом свого життя, починаючи з дитинства, документи, численні дипломи та грамоти, ордени та медалі тощо.

Власне, квартиру-музей пані Світлана вирішила відкрити після зустрічі з Вірою Римською,  директором літературно-меморіального музею Лесі Українки у Новоград-Волинському, що на Житомирщині. Саме пані Римська  надихнула мисткиню на створення проекту та була присутня на відкритті квартири-музею навесні минулого року.

Прямую вглиб квартири. Далі по коридору, у куточку, розташувалися музичні інструменти — баян та акордеон. “Колись вправно грала”, — ділиться господиня.

Проходжу далі, в одну з кімнат. Всюди її роботи: квіти зі скла й металу, виконані за авторською технікою, в рамах, картини у техніці крапкової графіки, переважно портрети відомих класиків української та зарубіжної літератури, таких як Тарас Шевченко, Леся Українка, Олександр Пушкін, Микола Островський тощо.

Пані Світлана зазначає, що любов до творчості у неї з дитинства. “Мій батько мав невеличку майстерню, де годинами щось створював, майстрував, навіть трохи ювеліром працював. Я постійно бігала до нього й дивилася, що і як він робить, вбирала у себе по краплинці все, що бачила й чула”, — розповідає Світлана Мефодіївна. До слова, її батько Мефодій Григорович був різьбярем, столяром, шевцем, будівельником.

В одній з кімнат окремий куточок, присвячений життю та творчості Лесі Українки. “Моє життя нагадує чимось життя поетеси, — зізнається Світлана Лелях. — А ще для мене вона — цікава особистість, тому я чимало часу присвятила дослідженню її життя. Хочу, щоб нащадкам залишилося більше інформації про Лесю Українку. Зараз спливає чимало цікавих фактів, досі не відомих. До того ж, Леся зі своїм чоловіком Климентом Квіткою перебувала в санаторії у Славуті, про це свідчать фото та документи”.

До речі, пані Світлана за власний кошт виготовила меморіальну дошку Лесі Українки, яку в 2004 році встановили на фасаді Славутської районної бібліотеки. Та не тільки її одну.  Чимало меморіальних табличок по всій Україні.

ВАЖКА ХВОРОБА У ДИТИНСТВІ ПРИКУВАЛА ДО ЛІЖКА

Світлана Лелях народилася 8 березня 1950 року в селі Лисиче на Славутчині. Вона — дев’ята дитина з десяти в родині. У трирічному віці впала й сильно травмувалася. Довгий час лежала у Славуті в протитуберкульозній лікарні з діагнозом туберкульоз кісток. Чотири роки була прикута до ліжка. Та жага до життя й батьківська любов поставили її на ноги.

Дитиною вона захоплювалася музикою, любов до якої успадкувала від батька. Свого часу навіть вступила до Хмельницького музичного училища, однак після того, як потрапила в автомобільну аварію, змушена була залишити навчання.

Також Світлана Лелях у шкільні роки писала вірші та оповідання, які друкували у популярній на той час обласній молодіжній газеті “Корчагінець”. Полюбляла малювати,  часто спостерігала за мамою Іриною Омелянівною, яка розмальовувала стіни й піч у їхній хаті. Під час навчання в школі оформляла шкільні стенди, стенди в сільській раді й колгоспі тощо.

КРИМ ПОДАРУВАВ КОХАННЯ

Після закінчення 10 класу Світлана їде до Криму на роботу, в польову бригаду. Оскільки вона була наймолодшою, то її часто шкодували, відправляли відпочити. А вона використовувала цей час, щоб помалювати. У Криму пані Світлана прожила п’ять років. Там мешкав її двоюрідний брат, тож вона часто їздила до нього погостювати.

Там, у Криму, Світлана Лелях вирішила поїхати до Казахстану, аби дізнатися про життя примусово висланих українців. Батьки відмовляли її. Та вона разом з двома подругами вже все спланували. Домовилися вступати в училище залізничників. Брат всіляко її відмовляв. Хоча б на деякий час просив пожити в нього і добре все обдумати. Вона погодилася.

Завдяки своєму таланту влаштувалася на роботу, на посаду директора Ново-Олександрівського будинку культури Сімферопольського району. Проводила чимало творчих вечорів, їздили з гастролями на різноманітні фестивалі, займали з колективами призові місця.

У тому ж-таки Криму Світлана познайомилася зі своїм першим чоловіком Борисом Бегутовим. Він був значно старший за неї, з інтелігентної родини, мав дуже гарний голос. Прийшов влаштовуватися на роботу до будинку культури, яким вона завідувала. Був дуже здивований, що така молода, а вже керує. Та згодом зрозумів, що Світлана — творча й амбітна дівчина, яка ніколи не сидить, склавши руки.

Коли так склалися обставини, що за станом здоров’я Світлана Лелях мала повернутися до батьків на Славутчину, він поїхав за нею. Тут пара взяла шлюб. Згодом вони разом працювали в Острозі в будинку культури.

ГОСТИНИ В КАЗАХСТАНІ ЗАТЯГНУЛИСЯ… НА 15 РОКІВ

Якось до батьків приїхав син (брат Світлани) з родиною з Казахстану. Кликав Світлану з Борисом до себе в гості. А щоб точно приїхали, залишив онука бабусі з дідусем, аби потім Світлана з чоловіком привезли племінника назад. Було це влітку 1976 року.

Так склалися життєві обставини, що гостини у брата в Казахстані перетворилися на певний період життя для подружжя. Світлана мала хист до малювання й скульптури, тому її часто кликали оформляти різноманітні заклади, площі та сквери, книжки. Замовляли меморіальні таблички, пам’ятники та скульптури. Замовлень було стільки, що разом із чоловіком об’їздили всю країну. 15 років життя Світлана Мефодіївна провела в Казахстані. Там залишився чималий творчий доробок мисткині. До слова, саме там вона свого часу отримала чималу премію за пам’ятник — новенький автомобіль “Жигулі”.

У роботі все йшло чудово, а от сімейне життя не склалося. Після 14 років шлюбу подружжя розлучилося. “Були на те певні причини, — каже пані Світлана. — Та про них не варто згадувати”.

Дітей так і не наважилися народити, оскільки після отриманих у дитинстві травм лікарі категорично заборонили Світлані вагітніти.

З другим чоловіком шлюб тривав 8 років.

Наразі пані Світлана зізнається, що має доброго й чуйного друга, з яким приємно проводити час, ділитися думками й просто блукати вуличками міста. “Це людина, на яку я завжди можу покластися”, — зазначає мисткиня.

ПРО НАБОЛІЛЕ

супрунюк голодомор

Наразі Світлана Лелях переймається тим, що вже 10 років не може закінчити у Нетішині пам’ятник жертвам голодомору та репресій, що неподалік української церкви: “Мені болить, що люди з лампадками ходять віддати шану й вклонитися у місце, де стоять звичайні колони. Тому прошу всіх небайдужих долучитися й допомогти закінчити проект, який я розпочала й змушена була “заморозити” через нестачу коштів. Незабаром минає 85 річниця цієї трагедії людства. А всім, особливо владі, чомусь байдуже до тих, хто не вижив у часи голодомору, а це не один десяток нетішинців”.

лелях голодомор

А ще мисткиня каже, що у неї немає необхідної для скульптора й художника майстерні. Над своїми творіннями пані Світлана чаклує або в квартирі на маленькій кухні, або ж під вікнами квартири на вулиці (мешкає на першому поверсі).

За словами пані Лелях-Бегутової, рішенням сесії міської ради за каденції Ольги Омельчук їй виділили підвальне приміщення у будинку, де проживає. Наразі воно наче і є, але документально їй не належить через певні перипетії серед чиновників міста. “Та й як можна працювати чи навчати охочих дітей живопису чи скульптурі у підвалі, де нема ні вікон, ні відповідних умов, — зітхає митець. — Якби мала змогу, придбала б весь перший поверх, де б облаштувала і майстерню, і музей. Наразі було б непогано, якби хоча б дозволили зробити прибудову поруч з квартирою, адже в моїй “двушці” виставлена лише частинка того, що назбиралося за стільки років”.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

лелях фото2

Пані Світлана має на меті провести конкурс на кращу наукову роботу про життя й творчість Лесі Українки серед школярів та учнів професійного ліцею Нетішина й школярів села Лисиче.

Так само, як і раніше, проводитиме творчі зустрічі-вечори з однодумцями літературно-мистецького об’єднання “Життя і слово”.

Планує Світлана Лелях-Бегутова відкрити меморіал у Славуті, присвячений  110-й річниці з нагоди подружнього життя Лесі Українки та Климента Квітки. “Вже навіть є місце, затверджене рішенням сесії Славутської міської ради. Готовий ескіз. Замовлено граніт. Якщо не буде жодних казусів, то у вересні приїздіть на відкриття”, — запрошує пані Світлана. За попередніми даними, висота меморіалу становитиме три метри. Це без п’єдесталу.

А ще вона загорілася ідеєю створити почесні відзнаки відомим нетішинцям, які багато працюють на благо рідного краю. Це митці, підприємці, керівники установ тощо. Таку відзнаку також вручить переможцям вищезгаданого  конкурсу.

У неї чимало ідей та задумів, які чекають на втілення. “Аби тільки ніхто палиці в колеса не пхав, бо є охочі це зробити, — каже Світлана Мефодіївна. — То ж прошу в Бога здоров’я, щоб втілити задумане”.

ДО РЕЧІ

У мережі «Фейсбук» є групи, пов’язані з життям і творчістю пані Світлани: “Музей-квартира митця-винахідника Світлани Лелях- Бегутової” та “Літературно-мистецьке об’єднання “Життя і слово”. До  останнього належать не тільки відомі містяни, але й митці з округи. Це, зокрема, нетішинські поети Віра Ковальчук, Віктор Гусаров, Ганна Митюк, Наталя Яковлева, письменник Микола Руцький, громадський журналіст Петро Шелепало, поетеса Галина Чабанова з c.Лисиче, письменниця Зоя Стрихарчук, прозаїк Казимир Шептицький та поетеса Марія Караван зі Славути; поет Сергій Мохнюк з обласного центру тощо. До неї приїздять митці з сусідніх областей — Рівненщини, Волині, Житомирщини тощо. У її помешкання часто приходять учні й студенти, залюбки слухають цікаві історії життя мисткині, залишають відгуки у гостьовій книзі. Світлана Лелях завжди гостинна та відкрита до спілкування.

Джерело – Леся БОРОВЕЦЬ, Газета “Пост громадського контролю”, липень, №7 (115)