безробітнийКому потрібні люди?

Жінки передпенсійного віку залишилися без роботи

Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.

До редакції ПГК звернулася вже колишня працівниця КП «ЖКО»  Ольга Сукова. Жінка з розпачем розповіла: більш як чверть віку пропрацювала у комунальному підприємстві сторожем і тепер, коли залишилося трохи більше двох років до пенсії, втратила роботу, стала нікому не потрібною.

Замість праці – оббивання чиновницьких порогів

Власне, Ольга Петрівна зі ще трьома колежанками стали заручниками обставин. Жінки працювали сторожами на виробничій базі КП НМР «ЖКО», що знаходиться на вулиці Ринковій. Але за рішенням виконкому базу передали у підпорядкування «Благоустрою» – іншого комунального підприємства, теж підпорядкованого міській раді.

«Нас, чотирьох сторожів, у ЖКО скоротили – у зв’язку з реорганізацією, але обіцяли, що ми знову будемо працевлаштовані, тільки вже у «Благоустрої». Ми й повірили, підписали папери на скорочення, – розповідала О.Сукова. – Але назад на роботу прийняли тільки двох – молодших, ми з колегою передпенсійного віку від 10-го квітня опинилися на вулиці без засобів на існування. А на наші місця у «Благоустрої» взяли сторонніх людей – молоду жінку за протекцією механіка та пенсіонера».

Ольга Петрівна вважає, що над нею, вдовою, лише цинічно посміялись, бо пропонували «альтернативну» роботу – сантехніка або електрика, зрозуміло, що їй довелося відмовитись.

Усвідомивши, що роботу втратила остаточно, жінка почала шукати ради у чиновницьких кабінетах. Каже: телефонувала на урядову «гарячу лінію», написала звернення голові Хмельницької облдержадміністрації, готує «послання» у міністерство ЖКГ.

Обидві жінки, яких спіткало безробіття: Ольга Сукова  (на фото) та Олена Лукін були на сесії міської ради 17 травня, просили повернути їм роботу.

сукова

«Я зараз стаю на біржу на один рік. А далі – за рік і три місяці до пенсії, мене хто візьме на роботу?!» – апелювала до обранців Ольга Петрівна.

Офіційна позиція

За коментарем щодо вище викладеної ситуації ми звернулися до директора КП НМР «Благоустрій», проте Віктор Кондрацький відмовився від будь-яких офіційних висловлювань з цього приводу.

романюк собакиОскільки ситуацією володіє перший заступник міського голови Іван Романюк, він розповів: «Рішення про передачу виробничої бази від «ЖКО» до «Благоустрою» було прийняте виконкомом ще у 2015 році.  Причина – напрямок роботи ЖКО змінився, основною діяльністю комунального підприємства стало виконання функцій управителя багатоквартирних будинків. База з деревообробним та іншими цехами практично не була задіяною. Власне «Благоустрій» використовуватиме базу раціонально – у підприємства парк спецтехніки та штат з відповідними працівниками.

Але тривалий час знадобився для вирішення питання з електропостачанням бази, тому процес передачі затягнувся. Вже цього року були внесені відповідні зміни до рішення виконкому. Працівники були попереджені за два місяці про скорочення».

Іван Васильович стверджує: ніхто не вправі змусити очільника «Благоустрою» працевлаштувати вивільнених осіб, а в даному випадку двоє людей керівникові для роботи не підходять.

Руку допомоги чекати нізвідки?

Від себе додам: завжди за юридичною складовою є ще людська. Будь-які рішення про ліквідацію чи реорганізацію міських комунальних підприємств не приймає одноосібно їх керівник чи міський голова або його заступники. Такі ініціативи, залежно від повноважень, виносяться на розгляд членів виконкому або депутатів міської ради. У подібних випадках завжди при обговоренні питання, перед тим, як голосувати, у мера запитують, що буде з людьми, чи не залишаться вони на вулиці. Міський очільник зазвичай запевняє, що працівники з однієї структури перейдуть до іншої, а отже, ніхто не постраждає. Далі члени виконкому чи депутати з чистим сумлінням голосують. А потім з’ясовується, що у вивільнених працівників далеко не райдужні перспективи, або, по правді кажучи, їх – перспектив, узагалі немає.

У вище викладеній історії двоє жінок, що шукають правди, складають так звану групу ризику, адже за кілька років до пенсії роботу знайти практично нереально. Але не варто забувати, що на їх місці рано чи пізно може опинитися кожен з нас, і той, хто розчерком пера, піднятою рукою чи натиснутою кнопкою забрав у них єдиний засіб на існування – роботу.

Джерело – Руслана ЧЕРНЮК, Газета “Пост громадського контролю”, травень, №5 (125)