руслана2«Посту громадського контролю» – 10 років

Доля часопису складна та емоційна

Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.

Вік газети – як і людський, і не збагнеш – де взявся. Це безупинний процес, який нагадує коло: не встиг завершити один номер, а в голові вже складаєш мікропазли наступного газетного числа.

Незважаючи на доволі поважний ювілей як для громадського часопису – не писатиму мемуари, бо на них цілого газетного номера не вистачить. Але, як би це банально не звучало – згадаю людей – без них апріорі жоден засіб масової інформації не здатен існувати.

… Спочатку у Нетішині з’явилась громадська організація «Пост громадського контролю» – як вимога часу, адже багато безчинств творила тогочасна місцева влада, і потрібні були якісь важелі супротиву, аби зупинити, або хоча б пригальмувати дерибан землі та бюджетних грошей. Члени цієї організації почали видавати листівку з однойменною назвою. Хто у ній писав – мені невідомо (хіба що за «почерком» здогадуюсь (!)), бо звісно, що власними прізвищами ті автори не послуговувалися. Той «Пост» дещо нагадував теперішній фейсбук – писали – хто заманеться, як заманеться і про що заманеться. Листівки не є засобом масової інформації, практично не регулюються законодавством і не мають бути професійними, отож порою зашкалювала безграмотність та недолугість. Такий «ПГК» я вперше побачила у грудні 2009 року (на той час я проживала в обласному центрі і нетішинським політичним бомондом практично не цікавилась).

Коли ж отримала пропозицію долучитися до випуску цієї газети, моєю першою умовою було її законодавче врегулювання, тобто, офіційна реєстрація та діяльність відповідно до чинного законодавства про інформацію та ЗМІ. Що і було зроблено. 31 травня 2010 року газета «Пост громадського контролю» отримала реєстраційне свідоцтво.

Часопис – це перш за все люди. Небайдужі. Ті, хто звертається з власним болем або просить написати про проблеми інших людей. Ті, хто коментує події чи ситуації або розповідає про надбання. І власне журналісти та дописувачі – автори, публікації яких бачить читач. Є й ті, хто «за кадром», але їхня робота не менш важлива – це технічні працівники.

У «ПГК» завжди було нелегко, адже людям зазвичай доводилося й доводиться суміщати цю роботу з основною, та й не кожному під силу писати суто на соціальну та громадсько- політичну тематику. Я, як редактор, щиро вдячна всім, хто бодай невеличку часточку себе вклав у творення газети. Пані та панове, ви увійшли в десятирічну історію «Посту громадського контролю»! Це журналісти Олена Лукін, Катерина Кравченко, Ольга Онісімчук, Наталка Яковлева, Олена Матросова, Катерина Мельник, Оксана Ратіч, Леся Боровець, Софія Теслюк, Людмила Михалєвська, активні автори Степан Назар, Петро Шелепало, Олександр Половко, Олексій Бурмич (нині покійний), верстальники Надія Ходак, Наталія Груша, Олена Калугіна, Марина Шанько. Якщо ненароком когось не згадала – не тримайте зла, все ж таки 10 років!

Звісно, є ще одна людина. За кулісами. Без якої точно не було б «Посту громадського контролю». Це приватний підприємець Валерій Преподобний, який взяв на себе фінансовий супровід часопису – отож завжди часточка читацьких подяк лине в карму саме йому.

Ми вдячні за співпрацю і великому другу та партнеру нашої газети – приватному підприємцю, колезі Вадиму Харченку.

… Різні періоди були у «ПГК», але жоден з них не видався легким, бо правди не любить ніхто, а вона в газеті завжди була оголеною й різкою. Усі 10 років газета перебуває в опозиції до чинної влади, ми з цього курсу ніколи не сходили і вважаємо його єдиним правильним для ЗМІ.

еля пост

Читати далі >