samooborona

Наталія Коваль: «Нетішинці  заслуговують на повагу та комфорт»

Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.

Цьогорічні місцеві вибори – особливі. І не лише через нове, поспіхом прийняте і не до кінця зрозуміле навіть фахівцям, виборче законодавство, а й через теперішні нетипові умови проведення передвиборчої кампанії.

Лютує коронавірусна інфекція. На масових публічних зустрічах із виборцями та поквартирній агітації – табу. Навіть поліграфічну продукцію на вулицях тепер люди беруть з пересторогою. Отож, адаптуватися до нових умов здатен не кожен. Хтось обмежився розклеюванням у під’їздах агітаційної продукції. Хтось, маючи адміністративний ресурс, безсоромно використовує його на повну. Хтось пустив виборчу кампанію на самоплив.

Виклик сьогодення не застав зненацька політичну команду місцевої «Самопомочі». Зустрічами з виборцями на повітрі «у дворах» вони не обмежуються. Використовуючи сучасні технології, їхні кандидати не лише публікують дописи та поширюють відео у соцмережах, а й щодня спілкуються з потенційними виборцями онлайн, відповідають на їхні запитання та позиціонують власне бачення вирішення нагальних міських проблем.

Наша розмова – з лідеркою місцевої «Самопомочі», кандидаткою на посаду міського голови Нетішина Наталією Коваль.

-Багато чинників вказують на те, що сьогодні виборці небезпідставно бояться вкотре помилитися. Адже часто обирають або завуальованих вовків в овечій шкурі, або нездар, блискуче пропіарених за чиїсь гроші. Пані Наталіє, чим наразі Ви та Ваша команда можете спонукати мешканців Нетішинської ОТГ віддати свої голоси саме за вас?

– 35 років проживають у Нетішині мої батьки. Все своє свідоме життя я мешкаю у цьому місті. Свого часу мій чоловік полюбив не лише мене, а й Нетішин, переїхавши сюди з Рівного. Тут у нас народилося четверо синів. Зростаючи, наші діти відвідували місцеві садочки, зараз вони ходять до школи, займаються у позашкільних закладах. Тому про ситуацію у сферах освіти та культури знаю не з чуток – і про відсутність пристосованих приміщень, і про гостру потребу в ремонтах, осучасненні та забезпеченні необхідним реманентом.

Я та моя сім’я ходимо тротуарами міста і нас пригнічує їхній занедбаний стан, ми їздимо велосипедами і усвідомлюємо необхідність розвитку велосипедної інфраструктури, ми знаємо, що таке «нема де припаркувати автомобіль».

Останні 4 роки мені дуже часто доводиться працювати за межами міста, бувати у відрядженнях не лише в Україні, а й за кордоном. Щоразу з поверненням додому я усвідомлюю, що інші громади – від великого міста до маленького села, завдяки реформі децентралізації стрімко розвиваються, осучаснюються, застосовують новітні технологічні рішення, а Нетішин або деградує, або банально стоїть на місці. І навіть якщо в деяких аспектах місто умовно «розвивається», то за якимись радянськими стандартами, наче зависло у 80-х роках минулого століття.

Наскрізь відсутнє стратегічне бачення у вирішенні проблем. Скажімо, у центрі поклали плитку за мільйони, а у дворах неможливо пройти. Парк зробили – за освітлення забули. Натомість встановили гномиків і пам’ятник гарбузу.

Коли в освіту закупили лінгафонні кабінети, здавалося, що це велике досягнення. У результаті – гроші витратили, а кабінети незадіяні, тому що в класі близько 30 учнів, комп’ютерів удвічі менше, і викладача забули навчити користуватися системою лінгафонного кабінету.

ПЛР-лабораторія – те саме. Гроші витратили, ремонт зробили, а шапочки і рукавички медикам купують волонтери.

Наплодили комунальних підприємств, які одне в одного закуповують послуги: «Комфорт» у «Благоустрою» – «Благоустрій» у «Комфорту».

Ще одна показова історія: 700 тисяч витратили на земснаряд, ще 700 тисяч – на паливо-мастильні матеріали для нього, плюс десятки тисяч гривень пішло на його транспортування з місця на місце та вивантаження, взяли на роботу майстра, рік навчали його, платили зарплату. У результаті земснаряд зламався і стоїть, а канал як був смердючий непочищений, так і залишився. І таких прикладів не злічити.

60 відсотків бюджету освоюють лише дві фірми, наближені до міського голови та його оточення. Про якість робіт годі говорити.

Шалені гроші витрачаються на розробку проєктів, які потім не реалізовуються. Зате міський голова та заступники за «блискуче виконану роботу» отримують премії від 100 до 300 відсотків.

Відсутнє стратегічне системне бачення розвитку міста. При нинішньому бюджеті можна було б і парковки обладнати, і профінансувати ремонт та заміну ліфтів, як це роблять у інших містах, і проблему з собаками вирішити, і ще багато чого. А ми маємо парки з несмаком та ескізи, намальовані на коліні.

Тому і прийняла рішення балотуватися, бо хочу для міста системних та якісних змін.

Тепер про команду. Коли я проходила навчання по місцевому самоврядуванню, один зі спікерів наголошував: який би ти не був геніальний сам по собі, ти нічого не вартий без команди. Мати команду однодумців – це велике досягнення, і сьогодні поруч зі мною є такі люди.

Наша команда – вмотивовані до змін молоді люди, середній вік яких – 35 років. Всі вони пройшли низку тренінгів з місцевого самоврядування, утворення та розподілу бюджету тощо.

-Будучи міським головою, що із започаткованого Олександром Супрунюком Ви продовжили б напрацьовувати, а що – кардинально змінили б?

-Розвивала б та модернізувала б електронне врядування, однозначно співпрацювала б з організаторами фестивалів, таких як «Енергофест» тощо, сприяла б розвитку громадського сектору.

Неприпустимим вважаю одноосібне прийняття рішень – на свій хлопський розум, хамство, дно в культурі – коли депутатам вимикають мікрофони та дозволяють собі грубити під час прийому громадян тощо.

-Чи розглядатимете можливість співпраці з іншими партіями, фракціями у міській раді?

Читати далі >