Записи з тегами Руслана Чернюк
Наталія Коваль: «Нетішинці заслуговують на повагу та комфорт»
19 Жовтень
Наталія Коваль: «Нетішинці заслуговують на повагу та комфорт»
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Цьогорічні місцеві вибори – особливі. І не лише через нове, поспіхом прийняте і не до кінця зрозуміле навіть фахівцям, виборче законодавство, а й через теперішні нетипові умови проведення передвиборчої кампанії.
Лютує коронавірусна інфекція. На масових публічних зустрічах із виборцями та поквартирній агітації – табу. Навіть поліграфічну продукцію на вулицях тепер люди беруть з пересторогою. Отож, адаптуватися до нових умов здатен не кожен. Хтось обмежився розклеюванням у під’їздах агітаційної продукції. Хтось, маючи адміністративний ресурс, безсоромно використовує його на повну. Хтось пустив виборчу кампанію на самоплив.
Виклик сьогодення не застав зненацька політичну команду місцевої «Самопомочі». Зустрічами з виборцями на повітрі «у дворах» вони не обмежуються. Використовуючи сучасні технології, їхні кандидати не лише публікують дописи та поширюють відео у соцмережах, а й щодня спілкуються з потенційними виборцями онлайн, відповідають на їхні запитання та позиціонують власне бачення вирішення нагальних міських проблем.
Наша розмова – з лідеркою місцевої «Самопомочі», кандидаткою на посаду міського голови Нетішина Наталією Коваль.
-Багато чинників вказують на те, що сьогодні виборці небезпідставно бояться вкотре помилитися. Адже часто обирають або завуальованих вовків в овечій шкурі, або нездар, блискуче пропіарених за чиїсь гроші. Пані Наталіє, чим наразі Ви та Ваша команда можете спонукати мешканців Нетішинської ОТГ віддати свої голоси саме за вас?
– 35 років проживають у Нетішині мої батьки. Все своє свідоме життя я мешкаю у цьому місті. Свого часу мій чоловік полюбив не лише мене, а й Нетішин, переїхавши сюди з Рівного. Тут у нас народилося четверо синів. Зростаючи, наші діти відвідували місцеві садочки, зараз вони ходять до школи, займаються у позашкільних закладах. Тому про ситуацію у сферах освіти та культури знаю не з чуток – і про відсутність пристосованих приміщень, і про гостру потребу в ремонтах, осучасненні та забезпеченні необхідним реманентом.
Я та моя сім’я ходимо тротуарами міста і нас пригнічує їхній занедбаний стан, ми їздимо велосипедами і усвідомлюємо необхідність розвитку велосипедної інфраструктури, ми знаємо, що таке «нема де припаркувати автомобіль».
Останні 4 роки мені дуже часто доводиться працювати за межами міста, бувати у відрядженнях не лише в Україні, а й за кордоном. Щоразу з поверненням додому я усвідомлюю, що інші громади – від великого міста до маленького села, завдяки реформі децентралізації стрімко розвиваються, осучаснюються, застосовують новітні технологічні рішення, а Нетішин або деградує, або банально стоїть на місці. І навіть якщо в деяких аспектах місто умовно «розвивається», то за якимись радянськими стандартами, наче зависло у 80-х роках минулого століття.
Наскрізь відсутнє стратегічне бачення у вирішенні проблем. Скажімо, у центрі поклали плитку за мільйони, а у дворах неможливо пройти. Парк зробили – за освітлення забули. Натомість встановили гномиків і пам’ятник гарбузу.
Коли в освіту закупили лінгафонні кабінети, здавалося, що це велике досягнення. У результаті – гроші витратили, а кабінети незадіяні, тому що в класі близько 30 учнів, комп’ютерів удвічі менше, і викладача забули навчити користуватися системою лінгафонного кабінету.
ПЛР-лабораторія – те саме. Гроші витратили, ремонт зробили, а шапочки і рукавички медикам купують волонтери.
Наплодили комунальних підприємств, які одне в одного закуповують послуги: «Комфорт» у «Благоустрою» – «Благоустрій» у «Комфорту».
Ще одна показова історія: 700 тисяч витратили на земснаряд, ще 700 тисяч – на паливо-мастильні матеріали для нього, плюс десятки тисяч гривень пішло на його транспортування з місця на місце та вивантаження, взяли на роботу майстра, рік навчали його, платили зарплату. У результаті земснаряд зламався і стоїть, а канал як був смердючий непочищений, так і залишився. І таких прикладів не злічити.
60 відсотків бюджету освоюють лише дві фірми, наближені до міського голови та його оточення. Про якість робіт годі говорити.
Шалені гроші витрачаються на розробку проєктів, які потім не реалізовуються. Зате міський голова та заступники за «блискуче виконану роботу» отримують премії від 100 до 300 відсотків.
Відсутнє стратегічне системне бачення розвитку міста. При нинішньому бюджеті можна було б і парковки обладнати, і профінансувати ремонт та заміну ліфтів, як це роблять у інших містах, і проблему з собаками вирішити, і ще багато чого. А ми маємо парки з несмаком та ескізи, намальовані на коліні.
Тому і прийняла рішення балотуватися, бо хочу для міста системних та якісних змін.
Тепер про команду. Коли я проходила навчання по місцевому самоврядуванню, один зі спікерів наголошував: який би ти не був геніальний сам по собі, ти нічого не вартий без команди. Мати команду однодумців – це велике досягнення, і сьогодні поруч зі мною є такі люди.
Наша команда – вмотивовані до змін молоді люди, середній вік яких – 35 років. Всі вони пройшли низку тренінгів з місцевого самоврядування, утворення та розподілу бюджету тощо.
-Будучи міським головою, що із започаткованого Олександром Супрунюком Ви продовжили б напрацьовувати, а що – кардинально змінили б?
-Розвивала б та модернізувала б електронне врядування, однозначно співпрацювала б з організаторами фестивалів, таких як «Енергофест» тощо, сприяла б розвитку громадського сектору.
Неприпустимим вважаю одноосібне прийняття рішень – на свій хлопський розум, хамство, дно в культурі – коли депутатам вимикають мікрофони та дозволяють собі грубити під час прийому громадян тощо.
-Чи розглядатимете можливість співпраці з іншими партіями, фракціями у міській раді?
Як у Нетішині «патріот» патріотам допомагав
29 Вересень
Як у Нетішині «патріот» патріотам допомагав
Підміна понять – у стилі місцевої влади
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Бити себе в груди і щосили, рвавши пупа, викрикувати: «Я – патріот!», аби отримати владу, посаду і гроші – це одне. Зовсім інше – справді бути патріотом, усвідомлювати, що наражаєш на небезпеку себе та свою родину, та попри це, невпинно йти вперед, за Україну!
І ті, й інші, є у нас в Нетішині. На жаль, при владі перші.
«23-го серпня, у День Державного Прапора, у Стриганах біля пам’ятника, крім нас, рухівців, був і міський голова Нетішина Олександр Супрунюк. У своїй промові, напевно маючи на увазі майбутні місцеві вибори, він закликав присутніх об’єднуватися і гуртуватися навколо патріотів. Бо олігарх, мовляв, не буде допомагати місту, людям.
І тут я пригадав, як «патріот» патріотам допомагав. Думаю, нетішинцям буде цікаво, – розповів нашому кореспонденту письменник, колишній очільник місцевого осередку Народного Руху України Микола Руцький. – У 2018 році, також у День Прапора, коли ми гуртом ішли від виконкому покласти квіти до пам’ятника, з нами була заступник міського голови Ольга Бобіна. Я зауважив, що було б справедливо, якби, скажімо, через рік, до Дня Прапора чи до Дня Незалежності, або ж до 30-річчя Народного Руху України вшанувати борців за незалежність 20-го століття. Частина цих людей вже пенсіонери, які отримують мізерні пенсії. Є серед них і інваліди, як Олексій Соловей, якому потрібні кошти на лікування, оздоровлення. Деяких побратимів уже нема серед нас – Юрія Єфімчука, Михайла Охримчука, але є їхні сім’ї, які можуть претендувати на допомогу.
Тим паче, що для цього є законні підстави, адже з квітня 2015 року діє закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за Незалежність України у ХХ столітті», підписаний Петром Порошенком.
Хмельницьку область перекроїли на три райони. Нетішин опинився у Шепетівському
8 Серпень
Хмельницьку область перекроїли на три райони
Нетішин опинився у Шепетівському
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Підтримавши подану урядом постанову та відкоригувавши її на власний розсуд, Верховна Рада більше ніж утричі скоротила кількість районів в Україні та суттєво збільшила їхні розміри. За такі зміни 17 липня проголосувало 238 депутатів. Фракція “Слуга народу”– 213 голосів, групи: “Довіра” – 11, “За майбутнє” – 8, позафракційні – 6. Жоден депутат з інших фракцій не підтримав постанову.
На Хмельниччині до прийнятих змін функціонувало 20 районів. На початку планувалося залишити п’ять із них. Та під кінець районування у нашій області «переграли» й затвердили три райони – Хмельницький, Кам’янець-Подільський та Шепетівський. До останнього включили і місто Нетішин, яке позбавили статусу міста обласного значення з відповідними негативними наслідками, насамперед фінансовими.
З якою метою запроваджувалися такі зміни та яку функцію виконуватиме район у житті об’єднаних територіальних громад, чіткої відповіді наразі ніхто не дає.
ЧОМУ НЕТІШИНЦІ ПРОКИНУЛИСЬ У ШЕПЕТІВСЬКОМУ РАЙОНІ?
24 Червень
Наші реалії
ЧОМУ НЕТІШИНЦІ ПРОКИНУЛИСЬ У ШЕПЕТІВСЬКОМУ РАЙОНІ?
Все, на що спромігся диванний мер – опитування у фейсбуці
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”
12-го червня Кабінет міністрів поспіхом затвердив список 129 районів замість 490 існуючих в Україні. Відтак у Хмельницькій області замість 20 районів залишається лише 5: Дунаєвецький (146,5 тис мешканців); Кам’янець-Подільський (203,1 тис мешканців); Старокостянтинівський (183,4 тис мешканців); Хмельницький (470 тис мешканців) та Шепетівський (260,7 тис мешканців).
Зокрема, Шепетівський район включатиме теперішні Шепетівський, Полонський, Ізяславський, Славутський райони та місто Нетішин, яке із нововведеннями втрачає статус міста обласного значення.
Це станеться, якщо відповідну постанову прийме Верховна Рада. Голосування, ймовірно, відбудеться 25 червня. Наразі законопроєкт обговорюється у комітетах ВР. Якщо він буде прийнятий, місцеві вибори у жовтні відбудуться вже у нових районах.
Як мер Нетішина відреагував на такі зміни? Скудними писульками у фейсбуці та окозамилюючим зверненням до державних органів влади.
Славута б’є у всі дзвони
Децентралізація в Україні триває від 2015 року. Розпочалася вона зі створення об’єднаних територіальних громад. Наразі черговий етап – укрупнення районів.
Уже рік як Славутська міська рада б’ється над тим, аби зберегти Славутський район з центром у місті Славута.
Так, вперше чітку позицію у славутській мерії висловили 4-го липня 2019 року – тоді були направлені звернення до Верховної ради, Міністерства розвитку громад та територій, Хмельницької ОДА та Хмельницької облради «Про підтримку Резолюції учасників засідання «круглого столу» щодо обговорення проєкту закону «Про зміну меж районів Хмельницької області». Відповіді досі не отримано.
Далі було близько десятка подібних звернень, на більшість із яких столичні посадовці не відреагували ніяк.
Мовчазна реакція нетішинського мера
Якою була позиція з цього приводу міського голови Нетішина Олександра Супрунюка – невідомо. З тих причин, що він її публічно не висловлював.
Щоправда, під одним із колективних звернень він таки поставив підпис. 20 березня 2020 року було направлене спільне звернення міського голови м.Славути В.Сидора, голови Славутської РДА О.Мельника, голови Славутської райради Л.Радзивілюка, міського голови м. Нетішин О.Супрунюка до Верховної ради, народного депутата О.Жмеренецького, Міністерства розвитку громад та територій, Хмельницької ОДА та Хмельницької облради щодо залишення Славутського району на теренах Хмельниччини. Як результат, отримано відповідь Хмельницької обласної ради, яка вважає за доцільне розглядати та вирішувати питання зміни меж адміністративно-територіальних одиниць після прийняття відповідного нормативно-правового акта та відповідь О.Жмеренецького, що при поділі районів надані пропозиції будуть розглянуті під час прийняття відповідного рішення.
Згодом, 22-го травня, славутчани направили звернення до міських голів Нетішина та Ізяслава, Ізяславської, Білогірської, Славутської райрад, Хмельницької ОДА, Кабінету міністрів, Верховної ради, народних депутатів України від Хмельницької області щодо проведення громадського слухання стосовно входження Нетішинської міської ОТГ, територіальної громади м.Ізяслав до Славутського району та щодо проведення консультативного опитування.
Відповіді не отримано. Отож, нетішинський очільник грав у мовчанку.
Хто від Нетішина був на віче?
«Посту громадського контролю» – 10 років. Доля часопису складна та емоційна
29 Травень
«Посту громадського контролю» – 10 років
Доля часопису складна та емоційна
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Вік газети – як і людський, і не збагнеш – де взявся. Це безупинний процес, який нагадує коло: не встиг завершити один номер, а в голові вже складаєш мікропазли наступного газетного числа.
Незважаючи на доволі поважний ювілей як для громадського часопису – не писатиму мемуари, бо на них цілого газетного номера не вистачить. Але, як би це банально не звучало – згадаю людей – без них апріорі жоден засіб масової інформації не здатен існувати.
… Спочатку у Нетішині з’явилась громадська організація «Пост громадського контролю» – як вимога часу, адже багато безчинств творила тогочасна місцева влада, і потрібні були якісь важелі супротиву, аби зупинити, або хоча б пригальмувати дерибан землі та бюджетних грошей. Члени цієї організації почали видавати листівку з однойменною назвою. Хто у ній писав – мені невідомо (хіба що за «почерком» здогадуюсь (!)), бо звісно, що власними прізвищами ті автори не послуговувалися. Той «Пост» дещо нагадував теперішній фейсбук – писали – хто заманеться, як заманеться і про що заманеться. Листівки не є засобом масової інформації, практично не регулюються законодавством і не мають бути професійними, отож порою зашкалювала безграмотність та недолугість. Такий «ПГК» я вперше побачила у грудні 2009 року (на той час я проживала в обласному центрі і нетішинським політичним бомондом практично не цікавилась).
Коли ж отримала пропозицію долучитися до випуску цієї газети, моєю першою умовою було її законодавче врегулювання, тобто, офіційна реєстрація та діяльність відповідно до чинного законодавства про інформацію та ЗМІ. Що і було зроблено. 31 травня 2010 року газета «Пост громадського контролю» отримала реєстраційне свідоцтво.
Часопис – це перш за все люди. Небайдужі. Ті, хто звертається з власним болем або просить написати про проблеми інших людей. Ті, хто коментує події чи ситуації або розповідає про надбання. І власне журналісти та дописувачі – автори, публікації яких бачить читач. Є й ті, хто «за кадром», але їхня робота не менш важлива – це технічні працівники.
У «ПГК» завжди було нелегко, адже людям зазвичай доводилося й доводиться суміщати цю роботу з основною, та й не кожному під силу писати суто на соціальну та громадсько- політичну тематику. Я, як редактор, щиро вдячна всім, хто бодай невеличку часточку себе вклав у творення газети. Пані та панове, ви увійшли в десятирічну історію «Посту громадського контролю»! Це журналісти Олена Лукін, Катерина Кравченко, Ольга Онісімчук, Наталка Яковлева, Олена Матросова, Катерина Мельник, Оксана Ратіч, Леся Боровець, Софія Теслюк, Людмила Михалєвська, активні автори Степан Назар, Петро Шелепало, Олександр Половко, Олексій Бурмич (нині покійний), верстальники Надія Ходак, Наталія Груша, Олена Калугіна, Марина Шанько. Якщо ненароком когось не згадала – не тримайте зла, все ж таки 10 років!
Звісно, є ще одна людина. За кулісами. Без якої точно не було б «Посту громадського контролю». Це приватний підприємець Валерій Преподобний, який взяв на себе фінансовий супровід часопису – отож завжди часточка читацьких подяк лине в карму саме йому.
Ми вдячні за співпрацю і великому другу та партнеру нашої газети – приватному підприємцю, колезі Вадиму Харченку.
… Різні періоди були у «ПГК», але жоден з них не видався легким, бо правди не любить ніхто, а вона в газеті завжди була оголеною й різкою. Усі 10 років газета перебуває в опозиції до чинної влади, ми з цього курсу ніколи не сходили і вважаємо його єдиним правильним для ЗМІ.
Нетішинця важко поранили в зоні ООС. Допоможімо воякові одужати
29 Травень
Нетішинця важко поранили в зоні ООС
Допоможімо воякові одужати
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
21-го травня на Луганщині, в районі Трьохізбенки Новоайдарського району старший лейтенант, заступник начальника 3-ї роти спецпідрозділу «Луганськ-1» Леонід Овдіюк отримав серйозні осколкові поранення у живіт. Один із його побратимів загинув, інші – травмовані. Стан чоловіка важкий – у нього вирвана нирка та частина стегна. 35-річний боєць після оперативного втручання в Сєвєродонецьку був введений у штучну кому та транспортований у військовий шпиталь Харкова, згодом – у Київ, де також був прооперований.
«Так склалося життя, що я знайома з родиною, тому що його мама – Людмила Овдіюк, була вихователем у дитячому садку одного з моїх синів. Людмила Михайлівна дуже щира жінка, завжди переживала за діточок у садочку, знаходила до кожного свій підхід, вчила їх співчуття і добру. Леонід служить на сході вже шостий рік. Колись ми з ГО “Нетішинська самооборона” допомагали йому стафом і захистом. Тому ця родина і ця ситуація мені особисто близька.
Наразі мамі заборонили їхати в Харків, оскільки діють карантинні обмеження, а вона має цукровий діабет і знаходиться у групі ризику. У шпиталь виїхав рідний брат Леоніда – Ярослав», – написала у фейсбуці місцева громадська активістка Наталія Коваль.
Вона також повідомила, що вдома на Леоніда чекає дружина та двоє діток. Меншому немає і двох років.
Отож, 6 років нетішинець боронить Україну від російського агресора. За повідомленням сайту netishyn.city, у серпні 2014-го року він брав участь у визволенні та обороні Красного Яру. У травні 2015-го перед запланованим переміщенням колони з військовою технікою ЗСУ через міст, що єднає села Петрівка та Артема Луганської області, боєць попередив значні втрати серед військових та мирного населення.
Врятувати життя захисникові – тепер наша з вами справа честі! Адже чималі кошти потрібні на дороговартісні операції та реабілітацію.
Номер картки ПриватБанку мами Леоніда, Людмили Михайлівни Овдіюк 4149 4991 4187 0509, телефон для зв’язку (098) 338 93 03.
Родина бійця щиро дякує всім, хто відгукнувся, за фінансову допомогу та моральну підтримку.
P.S. Коли 9-го травня в Нетішині гатили салюти, у соцмережах зав’язалася суперечка. Одна сторона писала, що не час для феєрверків, інша – чому б і ні, це гарно, весело і святково. Мене ошелешив коментар однієї мешканки міста, котра написала: «У нас немає війни. Чому ж не можна салютів?».
Хочу нагадати цій пані і всім, хто, сидячи на м’якому дивані, не бачить війни. Ви не чуєте пострілів, ваші будинки не розтрощені вщент, ваші діти живі, здорові та ситі завдяки дійсно героям, таким як Леонід та тисячі наших захисників, котрі мерзнуть в окопах, котрі не сплять ночей, котрі лише подумки пригортають своїх дітей та обіймають батьків, котрі кожної миті ризикують власним життям.
Війна, на жаль – є. Ворог України не віртуальний, він – реальний. Від нього не захистишся, як від коронавірусу, одягши маску та зачинившись у власному помешканні. І жертви цієї війни – це невгамовний біль кожного притомного українця.
Унаслідок російського вторгнення в Україну лише упродовж п’яти місяців цього року полягло 55 наших бійців: 16 – у січні, 9 – у лютому, 15 – у березні, 9 – у квітні, 6 – у травні. Троє з них – наші земляки з Хмельниччини. Це не суха статистика. Це людські життя і долі.
Джерело – Руслана ЧЕРНЮК, Газета “Пост громадського контролю”, №5, травень
Коронавірус у Нетішині: неминучість чи наслідки безвідповідальності
4 Травень
Коронавірус у Нетішині: неминучість чи наслідки безвідповідальності
«Везіння» закінчилося, розпочалася реальність
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
До 25-го квітня коронавірусна статистика нашого міста не торкалася. У одному зі своїх дописів у фейсбуці міський голова Олександр Супрунюк, акцентуючи на запроваджених протиепідемічних заходах, обмовився і про банальне везіння, властиве Нетішину.
Погоджуся, що везіння таки мало місце. Бо люди щодня снували юрбами, кучкувалися з «пивасиком» під навісами у дворах, молодь влаштовувала всенощні гульбища, мамочки вигулювали немовлят під гаслом «гуртом веселіше». На Пасху з міста виїжджали всі, кому не лінь, і так само в’їжджали у Нетішин. Масочного режиму дотримувалися хіба що в супермаркеті, на пошті чи в аптеці. Але й там виникали поодинокі випадки з такими, що «протестують».
Тож чи несподівано з’явились у Нетішині інфіковані?!
Готовність на ділі чи на словах?
Сьогодні в Нетішині презентували відеосюжет, присвячений Миколі Заріцькому (відео)
14 Листопад
Сьогодні в приміщенні Центральної міської бібліотеки пройшов вечір пам’яті, присвячений Миколі Заріцькому – основоположнику друкованих ЗМІ у Нетішині, поету, колишньому редактору газет “Енергобудівник” та “Нетішинський вісник”.
На заході журналістка Руслана Чернюк презентувала відеосюжет Творчої студії «Нетішин Kreativ» та представила знімальну групу: Марина Шанько – камера і монтаж, вірші М.Заріцького читали юні тележурналісти Анастасія Ковальчук, Марія Каргова, Софія Кіячик, Ольга Бєльчикова, Василіса Шевлякова.
Приємного перегляду!
Нетішинцям – про ключі до успіху
16 Вересень
Про ключі до успіху
Розповідали дітям у телестудії “Clever Space”
У Дитячому телевізійному агентстві нетішинського Центру розвитку “Clever Space” відбулися перші «посиденьки» у рамках проекту «Історії успіху».
Юні телевізійники 5-16 років познайомилися з людьми, які «зробили себе самі» та почули, де були закладені підвалини їхнього успіху.
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Все починається з комунікації
Керівник Телеагентства, вона ж модератор зустрічі – Руслана Чернюк представила присутнім гостю – непересічного педагога Антоніну Цибульську, більшість вихованців якої зуміли успішно побудувати власне майбутнє.
Будучи керівником Клубу дитячої дружби та дипломатії місцевого Будинку дитячої творчості, А.Цибульська знайомила нетішинських школярів у тому числі з азами журналістики, прищеплювала їм любов до книги та до слова, навчала правильному спілкуванню, висловлюванню та відстоюванню власної думки тощо.
«Коли я у 1997 році, працюючи кореспондентом у газеті «Нетішинський вісник», започаткувала в ній молодіжну сторінку «Тінейджер», Антоніна Казимирівна активно долучилася зі своїми вихованцями до її творення. І що найцікавіше – серед тих допитливих юнкорів була Оксана Сидорчук (на той час Паламарчук) – нині засновник та директор Центру розвитку “Clever Space”, у якому ви всі навчаєтеся тележурналістиці», – звернулася до присутніх дітей Р.Чернюк та представила їм Оксану Сергіївну.
Журналістика змінює життя
На «Історіях успіху» Антоніна Цибульська, як справжній педагог, зуміла одночасно зацікавити як п’ятирічних дітлахів, так і 16-річну юнь. Невимушено спілкуючись, вона розповідала дітям про користь читання, про риси, які конче мають бути притаманні журналісту, про те, що левова частина її вихованців успішно реалізували себе в житті. Юні телевізійники складали не лише словесний портрет журналіста, а й малювали, жартували і залюбки відповідали на питання.
Модератор нагадала гостям про спільні поїздки на різноманітні журналістські конкурси та фестивалі. Зокрема, мова була про всеукраїнський фестиваль шкільної преси «Ліга Тура. Міф», який проходив у Луцьку у 2003 році та проводився під патронатом Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У складі нетішинської команди, окрім Оксани Сидорчук, тоді були також: Роман Радиця – нині мешкає в Нетішині та є власником однієї зі служб таксі, та Вероніка Жиленко – проживає у столиці, там закінчила університет Шевченка, успішно працює радіожурналістом.
Викликаючи неабияку ностальгію, Руслана Чернюк влаштувала Оксані Сидорчук вікторину із «підступними» запитаннями про луцький конкурс 16-річної давнини: «Прибульці з якої планети відвідали Нетішин?», «Хто такі криптонці?» тощо. Це все було у конкурсних роботах нетішинської команди – їх тоді пробило на суцільне фентезі.
Оксана Сергіївна зізналась дітям: заняття журналістикою у шкільному віці дало їй гарний старт для подальшої успішної кар’єри. Саме на луцькому конкурсі, події якого відбувалися на базі тамтешнього педагогічного училища, вона твердо вирішила, що буде педагогом. А комунікативні навики, отримані в БДТ та в газеті, повсякчас допомагали їй досягати поставлених цілей.
«Яскраві спогади про конкурс – це на все життя. До цього часу, коли доводиться бувати в Луцьку, згадую кожну стежину, де були конкурсні події. Дух захоплює, коли пригадую членів журі – видатного українського народознавця та письменника Василя Скуратівського, відомих радійниць: ведучу радіо «Промінь» Ярину Скуратівську та кореспондентку радіо «Свобода» Валентину Романюк, а також їхні яскраві майстер-класи», – ностальгічно ділилася спогадами з вихованцями Центру його очільниця Оксана Сидорчук та побажала їм уміти ставити цілі та досягати їх.
Джерело – Поліна МУРАВСЬКА, Газета “Пост громадського контролю”, серпень, №8 (128)
Мер Нетішина: «Функція парків – ресторани, розважальні заклади»
2 Квітень
Мер Нетішина: «Функція парків – ресторани, розважальні заклади»
Першого березневого дня відбулася 52-га сесія міської ради
Деталі – у публікації Газета “Пост громадського контролю”.
Присутніх депутатів було 25 із наявних 34-х. Пленарне засідання пройшло як ніколи динамічно – за дві години було відпрацьовано більше сотні питань порядку денного.
Проблеми, які привели пересічних містян на сесію – встановлення пам’ятника чорнобильцям та потреба людей з інвалідністю у ізольованому житлі.
Посвідчення депутата міської ради отримав Сергій Волков – новоприбулий депутат від фракції «Самооборона», призначений замість депутатки Ірини Дорожнюк, що достроково склала повноваження у зв’язку з сімейними обставинами. Також С.Волкова було включено до складу земельної комісії.
Натомість зі складу бюджетної комісії виключили «свободівця» Сергія Рижука, який дочасно склав повноваження.
Міський очільник також нагадав присутнім про кінцевий термін здачі декларацій – 1-го квітня.
У бюджеті грошей на пам’ятники немає, чекайте «з барського плеча»